Вирішення питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду.

З прийняттям та введенням в дію нового КПК, кримінальний процес перейшов на нові, сучасні принципи, став відповідати «духові часу». Однак при прийнятті КПК України законодавець допустив деякі суперечності, що вилились на практиці у проблему правозастосування норм КПК України.

Проблематикою в плані правозастосування є норма ч. 3 ст. 315 КПК України, яка передбачає, що «під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим».

Так питання в застосуванні викликає саме третє речення ч. 3 ст. 315 КПК України, яке передбачає, у разі відсутності клопотань сторін кримінального провадження, автоматичне продовження судом заходів забезпечення кримінального провадження.

Все б нічого, але відповідно до ст. 131 КПК України до заходів забезпечення кримінального провадження належать і запобіжні заходи.

Таким чином вказана вище норма передбачає, що суд у підготовчому судовому засіданні, у разі відсутності клопотань зі сторони обвинувачення чи захисту, при наявності у обвинуваченого запобіжного заходу (будь-якого, в тому числі домашнього арешту і тримання під вартою) автоматично продовжує їх дію. Тобто таке положення не зобов’язує суд ані здійснювати аналіз наявності ризиків, ані мотивувати своє рішення щодо наявності підстав, ані визначати та обґрунтовувати строк продовження запобіжного заходу.

Ця норма відходить від загальної тенденції КПК України щодо обрання та продовження запобіжних заходів, пов’язаних з обмеження свободи особи.

Так при обранні запобіжного заходу, як передбачено ст. 184 КПК України, слідчий, прокурор у клопотанні про застосування запобіжного заходу повинен зазначити один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, обґрунтувати неможливість запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Вимоги щодо вмотивованості ухвали слідчого судді містяться в ст. 196 КПК України.

Клопотання про продовження строку тримання під ватрою також має бути мотивоване, як і судове рішення, яке приймається, що передбачено ст. 199 КПК України.

Проаналізувавши викладене вище, можна зробити висновок, що при обранні/продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту за клопотанням сторони кримінального провадження, слідчий суддя або суд має приймати мотивоване рішення, а у разі відсутності такого клопотання у підготовчому судовому засіданні ці заходи продовжуються автоматично.

Однак таке положення йде в протиріччя з ч.ч. 1, 2 ст. 29 Конституції України, яка визначає, що «кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом», а також суперечить п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що «кожен має право на свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:…..». Таким чином, як нормами Конвенції та практикою ЄСПЛ, так і нормами Основного Закону визначено, що у будь-якому разі затримувати та/або тримати особу під вартою можна лише за вмотивованим рішенням суду.

Формулювання правової норми в ч. 3 ст. 315 КПК України робить можливим продовження обмеження свободи особи лише на підставі законодавчого положення, без індивідуальної оцінки кожної обставини, що призводить до автоматичного обмеження свободи особи тільки тому, що кримінальне провадження відносно неї триває. Це дає підстави стверджувати, що дана норма КПК не була досконало продумана законодавцем, що фактично дає змогу незаконно тримати особу під вартою.

Не дивлячись на те, що КПК України набрав чинності в листопаді 2012 року, звернули увагу на цю проблему в нашій державі відносно недавно, наприкінці 2016 року. Приводом до цього стали рішення ЄСПЛ, в яких констатовано, що відсутність у рішеннях національних судів мотивації щодо продовження строку тримання під вартою, є несумісним із п. 1 ст. 5 Конвенції (принцип захисту від свавілля) (рішення «Ігнатов проти України від 15.12.2016).

ВССУ терміново підготував та розіслав судам нижчих ланок інформаційний лист від 30.12.2016 року, в якому, зокрема, роз’яснено, що ч. 3 ст. 315 КПК України передбачає автоматичне продовження «безстрокових» заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і таких запобіжних заходів, як особисте зобов’язання, застава. Щодо застосування запобіжних заходів, що обмежені терміном дії (домашній арешт, тримання під вартою тощо), визначеним ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування, то судам необхідно враховувати, що обрання, продовження дії таких запобіжних заходів під час підготовчого судового засідання здійснюється за клопотанням учасників судового провадження з урахуванням вимог гл.18 КПК України. Однак інформаційний лист – це не нормативно- правовий акт, обов’язковий до виконання, тому його наявність не вирішує проблему, яка має бути вирішена на рівні законодавства.

Більш дієвий захід щодо приведення кримінального процесуального законодавства у відповідність Конституції України вжив Уповноважений Верховної ради України з прав людини, звернувшись 04 січня 2017 року з поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) речення третього частини 3 ст. 315 КПК України.

Отже, на даний час, ситуація складається таким чином, що автоматичне продовження тримання під вартою обвинуваченого після проведення судом підготовчого судового засідання, потребує поглибленого вивчення та на мою думку однозначного перегляду. Судом повинні бути досліджені всі обставини, ризики, особа обвинуваченого та мотивовано викладено в рішенні підстави продовження застосування заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого. В рішенні суду повинна бути викладена мотивація. В інакшому випадку є підстави вважати, що особа утримується незаконно та безпідставно. Я вважаю, що законодавцям необхідно звернути увагу на недоліки ч. 3 ст. 315 КПК та усунути розбіжності які виникли при застосуванні цих норм.

Leave a comment